Abstract
<jats:p>У статті здійснено комплексне наукове дослідження виявлення та документування злочинів у кіберпросторі крізь призму допустимості цифрових доказів і вимог процесуальної доброчесності. Актуальність теми зумовлена тим, що цифровізація суспільних відносин істотно трансформувала не лише способи вчинення кримінальних правопорушень, а й механізми їх виявлення, фіксації, збереження та доказування. У сучасному кримінальному провадженні дедалі частіше доказове значення мають електронні документи, комп’ютерні дані, метадані, цифрові сліди мережевої активності, інформація з мобільних пристроїв, серверів, акаунтів, хмарних сервісів і відкритих цифрових джерел, що потребує переосмислення класичних підходів до доказування з урахуванням технічної природи таких об’єктів. У статті доведено, що кіберпростір є не лише інформаційним середовищем, а й специфічним простором виникнення кримінально значущих подій, у межах якого формуються цифрові сліди, що відзначаються динамічністю, здатністю до швидкого копіювання, модифікації, переміщення та знищення. Установлено, що документування злочинів у кіберпросторі не може зводитися до формального долучення електронного носія або копії файла до матеріалів кримінального провадження. Воно повинно охоплювати процесуально правильне виявлення джерела цифрової інформації, опис технічного середовища її існування, належний вибір способу фіксації, збереження ідентифікаційних ознак цифрового об’єкта, а також забезпечення можливості перевірки його автентичності, цілісності та незмінності. Обґрунтовано, що допустимість цифрових доказів у кримінальному процесі має оцінюватися через сукупність взаємопов’язаних критеріїв, серед яких визначальними є належне джерело, належний суб’єкт і належний спосіб одержання цифрової інформації. Доведено, що у сфері цифрового доказування юридична оцінка доказу нерозривно пов’язана з його технічною природою, а тому процесуальна форма повинна враховувати значення метаданих, геш-ідентифікаторів, способів копіювання, електронного підпису, часових міток, логів доступу та інших технічних характеристик, що дають змогу підтвердити походження і незмінність даних. Окрему увагу приділено змісту процесуальної доброчесності під час роботи з цифровими доказами. Визначено, що вона передбачає не лише формальне дотримання вимог кримінального процесуального закону, а й забезпечення чесності, прозорості, перевірюваності та контрольованості всіх дій із цифровою інформацією, недопущення маніпуляцій із даними, їх підміни, спотворення або виривання з цифрового контексту. Зроблено висновок, що саме поєднання процесуальної законності, технічної коректності та процесуальної доброчесності становить необхідну основу належного використання цифрових доказів у кримінальному провадженні. У результаті дослідження сформульовано висновок, що подальший розвиток національної моделі цифрового доказування повинен бути спрямований на вдосконалення процесуального регулювання, посилення судового контролю, урахування міжнародних стандартів та забезпечення належної взаємодії між кримінальним процесом, криміналістикою і цифровими технологіями.</jats:p>