Abstract
<jats:p>У статті досліджено становлення та розвиток теорії доказів і доказування у науковій школі Київського національного університету імені Тараса Шевченка в період незалежності України. Обґрунтовано, що методологічні витоки сучасного університетського вчення про докази та доказування безпосередньо пов’язані з науковою спадщиною професора М.М. Михеєнка, який заклав фундаментальні засади розуміння доказів як відомостей про факти, розмежування доказів і їх процесуальних джерел, а також доказування як процесуально врегульованої форми пізнання та правового обґрунтування обставин кримінальної справи. Показано, що саме ці концептуальні положення стали вихідною інтелектуальною основою для подальшого розвитку університетської школи доказового права. У статті послідовно проаналізовано внесок учених різних поколінь у формування і розвиток цієї школи, зокрема М.Є. Шумила, М.А. Погорецького, Д.Б. Сергєєвої, О.П. Кучинської, В.О. Гринюка, І.О. Сухачової, О.В. Баганця, Р.В. Малюги, О.С. Старенького та інших дослідників. Доведено, що у їхніх працях теорія доказів і доказування набула не лише подальшого розвитку, а й істотного структурного розширення. Якщо на початковому етапі домінувало класичне розуміння доказування як діяльності зі збирання, перевірки та оцінки доказів, то в сучасній університетській доктрині воно постає як багатовимірне правове явище, що поєднує гносеологічний, функціональний, суб’єктний, процесуально-гарантійний, правозахисний та цифровий виміри. Особливу увагу приділено аналізу тих напрямів наукового пошуку, у межах яких було поглиблено сучасне вчення про допустимість доказів, стандарти доказування, процесуальну форму, співвідношення досудових і судових доказів, місце негласних слідчих (розшукових) дій у структурі доказування, а також роль окремих суб’єктів кримінального провадження у формуванні доказової бази. Окремо показано, що в новітній період університетська школа доказового права вийшла на якісно новий рівень осмислення проблем цифрових доказів, цифрових форм доказової інформації, процесуальної доброчесності, процесуальної токсичності доказів, судового контролю та впливу новітніх технологій, включаючи штучний інтелект, на кримінальне процесуальне доказування. Зроблено висновок, що наукова школа Київського національного університету імені Тараса Шевченка посідає одне з провідних місць у розвитку української теорії доказів і доказування в період незалежності України. Її значення полягає не лише у збереженні та розвитку класичних доктринальних підходів, а й у формуванні сучасної моделі доказового права, зорієнтованої на верховенство права, справедливий судовий розгляд, процесуальну доброчесність, захист прав людини та адаптацію кримінального процесу до викликів цифрової епохи.</jats:p>