Abstract
<jats:p>Стрімкий розвиток цифрової економіки та поширення віртуальних активів зумовлюють потребу переосмислення їх правової природи і процесуального статусу у кримінальному процесуальному доказуванні. Актуальність дослідження обумовлена фрагментарністю законодавчого регулювання, нормативною неузгодженістю між цивільним, фінансовим, антикорупційним, кримінальним і кримінальним процесуальним законодавством України, а також відсутністю спеціального процесуального механізму використання віртуальних активів у кримінальному процесуальному доказуванні. Метою статті є дослідження проблем правової визначеності використання віртуальних активів у кримінальному процесуальному доказуванні, з’ясування їх процесуального статусу, а також обґрунтування критеріїв допустимості використання віртуальних активів у кримінальному процесуальному доказуванні. У дослідженні використано формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий методи, а також методи аналізу, синтезу, узагальнення судової практики та юридичного моделювання. Їх застосування дало змогу дослідити нормативне регулювання правового режиму віртуальних активів, виявити прогалини й колізії законодавства України, проаналізувати судову практику та обґрунтувати процесуальну модель використання віртуальних активів у кримінальному процесуальному доказуванні. Встановлено, що віртуальні активи мають дуалістичну правову природу та характеризуються як нематеріальні цифрові об’єкти з економічною вартістю, функціонування яких забезпечується інформаційно-технічними системами і криптографічними механізмами. Обґрунтовано, що вони не можуть розглядатися як речові докази у розумінні статті 98 Кримінального процесуального кодексу України, а також не підлягають визнанню як самостійний вид електронних (цифрових) доказів. Доведено, що доказове значення у кримінальному провадженні мають не самі віртуальні активи, а цифрові відомості про них, які набувають процесуального статусу лише за умови належної фіксації у протоколі слідчої (розшукової) дії та додатках до нього. Визначено особливості пошуку, виявлення, вилучення, фіксації та закріплення відомостей про віртуальні активи під час обшуку житла чи іншого володіння особи, а також огляду мобільних телефонів, комп’ютерної техніки та інших електронних носіїв інформації. Зроблено висновок, що допустимість використання відомостей про віртуальні активи у кримінальному процесуальному доказуванні визначається не їх цифровою природою як такою, а дотриманням належної процесуальної форми їх отримання (пошуку, виявлення, вилучення, фіксації та закріплення). До ключових критеріїв такої допустимості віднесено: отримання відомостей уповноваженим суб’єктом у межах процесуальних повноважень; належну процесуальну фіксацію способу їх отримання та джерела походження; забезпечення цілісності та незмінності даних; можливість їх незалежної технічної верифікації (зокрема через блокчейн-мережі); повноту відображення технічних параметрів відповідних транзакцій; дотримання процедури документування технічних дій; а також забезпечення контролю за переміщенням активів.</jats:p>