Abstract
<jats:p>У статті здійснено комплексний порівняльно-правовий аналіз підходів до розуміння доказів і доказування у зарубіжних правових системах та доктринах. Досліджено основні концептуальні моделі доказового права, сформовані у континентальній та англо-американській правових традиціях, зокрема французькі, німецькі, швейцарські та англо-американські підходи до поняття доказу, джерел доказів, процесу доказування, критеріїв допустимості та оцінки доказового матеріалу. Особливу увагу приділено співвідношенню епістемологічного, нормативного та процесуально-гарантійного вимірів доказування, а також ролі суду, сторін і процесуальної форми у встановленні фактичних обставин кримінального провадження. Обґрунтовано, що зарубіжні доктрини виробили різні, але внутрішньо цілісні моделі осмислення доказування: від орієнтації на внутрішнє переконання судді та свободу оцінки доказів до розвиненого вчення про допустимість доказів, процесуальні заборони, виключення незаконно отриманих доказів і стандарти справедливого судового розгляду. Встановлено, що для розвитку українського доказового права найбільше значення мають системність понятійного апарату, чітке розмежування доказу, джерела доказу і способу доказування, поглиблене розуміння допустимості доказів, а також поєднання судового контролю з вимогами процесуальної справедливості та захисту прав людини. Доведено, що результати дослідження мають не лише загальнотеоретичне, а й прикладне значення для сучасної теорії електронних доказів, оскільки саме у сфері цифрової інформації особливо гостро постають питання розмежування між доказом, носієм, джерелом походження даних, технічним способом їх одержання, фіксації, збереження, перевірки та подальшого використання у кримінальному провадженні. Порівняльний аналіз зарубіжних моделей дозволяє глибше осмислити проблеми автентичності, цілісності, відтворюваності та верифікованості електронної інформації, а також необхідність розроблення більш чітких процесуальних правил оцінки цифрових слідів, метаданих, результатів автоматизованої обробки інформації та інших новітніх форм доказового матеріалу. Положення, сформульовані у статті, є важливими і для осмислення можливостей та меж застосування високих технологій у доказуванні, зокрема спеціалізованих цифрових засобів фіксації, алгоритмічної обробки даних, технічних систем пошуку, аналітичного опрацювання великих масивів інформації, а також технологій, що використовуються під час документування, виявлення, збирання, дослідження та оцінки доказів. У зв’язку з цим доводиться, що запозичення зарубіжного досвіду має здійснюватися не шляхом механічного перенесення окремих конструкцій, а через їх критичне переосмислення з урахуванням національної правової системи, структури кримінального процесу, стандартів захисту прав людини та новітніх викликів, пов’язаних із цифровізацією кримінального судочинства. Зроблено висновок, що зарубіжні доктрини становлять важливе методологічне підґрунтя для подальшого розвитку української концепції доказового права, у тому числі в частині нормативного врегулювання електронних доказів, використання високих технологій у кримінальному процесуальному доказуванні та забезпечення балансу між ефективністю розслідування і процесуальними гарантіями особи.</jats:p>