Abstract
<jats:p>Статтю присвячено науково-правовому аналізу посягань на національне багатство України в умовах збройної агресії та можливості їх кваліфікації як форми геноциду Українського народу. Автори виходять із того, що національне багатство охоплює природний, виробничий і людський капітал, а тому руйнування інфраструктури, знищення довкілля, привласнення ресурсів, підрив систем життєзабезпечення й втрати людського потенціалу мають оцінюватися не лише як економічні збитки, а як шкода публічному благу, що становить основу суверенітету. У дослідженні показано еволюцію уявлень про національне багатство у вітчизняних нормативно-правових актах та обґрунтовано потребу сучасного визначення, яке повинно включати людський капітал. У статті констатовано, що людський капітал визнаний одним з ключових елементів національного багатства, що забезпечує довгострокове зростання економіки. Узагальнено підходи до обліку та оцінювання втрат (у тому числі за матеріалами міжнародних і національних оцінок) та показано проблему відсутності єдиних параметрів розрахунку шкоди національному багатству. На прикладі руйнувань енергетики та довкілля, зокрема наслідків підриву Каховської гідроелектростанції акцентовано на довгострокових ризиках для відтворення населення та економіки. Для обґрунтування концепції дослідження автори дослідили резолюцію Палати представників Конгресу США від 6 січня 2025 року, в якій наголошено на тому, що дії російської федерації супроводжуються широкомасштабними, систематичними й тяжкими злочинами проти українського народу. Окремо проаналізовано кримінально-правові ознаки геноциду (ст. 442 КК України), з акцентом на спеціальному умислі (dolus specialis) і на способі «створення життєвих умов, розрахованих на фізичне знищення групи». Обґрунтовано, що масове позбавлення доступу до води, енергії, житла, медицини та безпечного довкілля може бути елементом геноцидної політики лише за доведення системності дій і їх спрямованості саме на фізичне знищення групи, а не на «економічне ослаблення». Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства: ухвалення закону про національне багатство, створення реєстру втрат як доказового джерела, уточнення підходів до оцінки шкоди в умовах агресії та формування комплексної архітектури компенсації й репарацій.</jats:p>