Abstract
<jats:p>У статті досліджено концептуальні засади інституційної іміджелогії як невід’ємного складника системи національної безпеки в умовах гібридних загроз. Розкрито сутність інституційного іміджу через призму публічного управління, де він постає не лише як інструмент комунікації, а як стратегічний актив, що забезпечує стабільність державної системи та легітимність управлінських рішень. Особливу увагу приділено аналізу трансформації ролі державних інституцій у процесі протидії дезінформації, що спрямована на руйнацію суспільної довіри та дестабілізацію внутрішньополітичного середовища. Досліджено функціональне значення репутаційного капіталу влади, який у сучасних реаліях виконує роль захисного бар’єра проти маніпулятивних впливів. Систематизовано основні механізми реалізації публічної політики в інформаційній сфері, зокрема, нормативно-правові, організаційні та технологічні аспекти. Висвітлено специфіку застосування стратегічних комунікацій як інструменту переходу від реактивних методів боротьби з фейками до проактивного моделювання інформаційного порядку денного. Обґрунтовано необхідність впровадження моделі «єдиного голосу» для подолання відомчої розпорошеності та посилення координації між суб’єктами публічного управління в Україні. Окремий акцент зроблено на важливості діджиталізації комунікаційних процесів та впровадженні інноваційних підходів до формування прозорого і ціннісно-орієнтованого образу держави. Розглянуто роль сектору DefenseTech та стратегічних наративів у зміцненні суб’єктності України на міжнародній арені. Доведено, що ефективне управління інституційним іміджем є фундаментом національної стійкості, оскільки дозволяє конвертувати суспільну підтримку в ресурс державного захисту. Обґрунтовано потребу у формуванні нової генерації державних службовців, здатних оперувати категоріями стратегічних смислів у динамічному та непередбачуваному безпековому середовищі</jats:p>