Abstract
<jats:p>Формування української соціолінгвістики в окрему наукову галузь збігається з постанням України як суверенної держави. Л. Масенко, авторка одного з перших соціолінгвістичних досліджень в Україні, зауважує, що «у попередній період соціолінгвістична проблематика, пов’язана з Україною, передусім – з мовною політикою радянського режиму на її теренах, досліджувалася лише в зарубіжній україністиці, зокрема в працях Ю. Шевельова, С. Караванського, В. Чапленка, Р. Смаль-Стоцького [1, с. 4]. А що мовне середовище країни зазнало суттєвих деформацій у попередній колоніальний період, то очевидною ставала потреба його наукового аналізу, і роль академічних наукових інституцій, зокрема Інституту української мови НАН України, у цьому процесі є визначальною. На сучасному етапі соціолінгвістика в Україні та за її межами переживає період інтенсивного розвитку, зумовлений, зокрема, драматичними суспільно-політичними змінами останніх років. Дослідники активно вивчають процеси декомунізації та дерусифікації мовного простору, зміни в медіа та публічній сфері, трансформацію мовних ідеологій у воєнний час тощо. Водночас українська соціолінгвістика стикається з численними викликами через потребу досліджень у воєнних умовах, значні міграційні процеси та зміну традиційних соціолінгвістичних параметрів. Проте саме ці екстремальні обставини роблять вітчизняну ситуацію унікальним полем для вивчення зв’язку між мовою, ідентичністю та національною травмою. У зв’язку з цим набувають особливої актуальності дослідження мови як одного з активних соціальних чинників, що впливають на суспільні процеси, іншими словами – соціології мови. Американський соціолінгвіст Д. Фішман, один із засновників соціології мови як окремої дисципліни, у своїх працях, зокрема 1970-х років, наполягав на тому, що соціологія мови, на відміну від соціолінгвістики, працює на макрорівні, досліджуючи ширші соціальні процеси – мовну політику, мовне планування, збереження мов меншин, мовні конфлікти, двомовність і багатомовність на рівні суспільства, мовний зсув та підтримку мови тощо [2]. Згідно з поглядами вченого, у соціології мови можна вирізнити три частини: 1) описову соціолінгвістику, яка вивчає заведену в певній мовній спільноті форму соціальної організації використання мови, тобто вона відповідає на запитання: «Хто говорить, якою мовою, з ким, коли і з якою метою?»; 2) динамічну соціологію мови, яка відповідає на запитання: «Що викликає значущі зміни в соціальній організації мовного функціонування і мовної поведінки?»; 3) прикладну соціологію мови, пов’язану з мовним плануванням і мовними конфліктами.</jats:p>