Abstract
<jats:p>Західні регіони України історично характеризуються специфічними соціальними викликами, що сформувалися під впливом соціально-економічних, культурних і географічних чинників, а також особливими підходами до їх розв’язання. Вони традиційно вирізнялися високою часткою сільського населення, значною кількістю віддалених населених пунктів, етнічною різноманітністю, відсутністю великих підприємств, високим рівнем трудової міграції та, до певної міри, більш традиційним способом життя. Частково це пояснює особливу гостроту таких соціальних проблем як соціальне сирітство, безробіття, недостатня підтримка одиноких людей похилого віку, узалежнення. Регіон є домівкою найбільшої ромської громади України. Зазначені особливості регіону вимагають специфічних, часто інноваційних, підходів, і саме організації громадянського суспільства відіграють у цьому вагому роль, забезпечують надання широкого спектра соціальних послуг для вразливих груп населення. Результативність їхньої діяльності значною мірою визначається тісною залученістю до життя місцевих громад, глибоким розумінням потреб мешканців і ефективних механізмів їх задоволення. Із початком повномасштабної війни, на тлі незавершеності реформи децентралізації системи соціальних послуг, загострення наявних проблем і виникнення нових масштабних соціальних викликів, роль сервісних організацій суттєво посилилася. Паралельно з формуванням нових вразливих груп населення постала нагальна потреба в системному переосмисленні операційного середовища та адаптації як організаційної побудови, так і переліку послуг до нових умов. У західних регіонах України ці процеси найбільш виразно проявилися у сфері соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб. Таким чином, взаємозв’язок між ідентифікацією потреб вразливих верств населення, добором відповідних моделей надання послуг і формуванням адекватних організаційних структур є ключовим чинником забезпечення ефективної допомоги отримувачам соціальних послуг.</jats:p>