Abstract
<jats:p>Сучасна соціальна робота функціонує в умовах постійних соціальних трансформацій, зростання соціальних ризиків, загострення кризових явищ та ускладнення життєвих обставин значної частини населення. Повномасштабна війна, масові внутрішні переміщення, травматичний досвід втрат, руйнування соціальних зв’язків і економічна нестабільність суттєво змінили характер соціальних проблем та актуалізували потребу в ефективних, гнучких і водночас професійно вивірених формах соціальної допомоги. У цих умовах особливого значення набуває підготовка фахівців, здатних здійснювати професійну діяльність у ситуаціях невизначеності, високого емоційного навантаження та підвищеної відповідальності. Відповідно до освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів за спеціальністю I 10 «Соціальна робота та консультування », метою фахової освіти є формування здатності розв’ язувати складні спеціалізовані задачі і практичні проблеми у сфері соціальної роботи шляхом надання соціальних послуг особам, сім’ ям, соціальним групам і громадам, які перебувають у складних життєвих обставинах [1]. У цьому контексті консультування постає не лише як допоміжний елемент професійної діяльності, а як ключова технологія реалізації трудових функцій фахівця із соціальної роботи, безпосередньо пов’язана з оцінкою потреб, плануванням соціальної допомоги, підтримкою клієнтів і наснаженням їх до активних змін. Консультування у соціальній роботі виконує багатофункціональну роль. Воно є формою професійної взаємодії між фахівцем із соціальної роботи та отримувачем соціальних послуг, методом підтримки клієнта у складних життєвих обставинах, а також засобом активізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів особистості, сім’ї чи спільноти. На відміну від суто інформаційної допомоги, консультування передбачає побудову довірливих професійних відносин, спільний аналіз проблемної ситуації, визначення цілей і пошук альтернативних рішень, а також супровід клієнта у процесі їх реалізації. Саме тому консультування розглядається не лише як окремий вид соціальних послуг, а як базова технологія соціальної роботи, інтегрована в більшість напрямів професійної діяльності фахівця із соціальної роботи. Особливої актуальності в сучасних умовах набуває питання професійної підготовки фахівців із соціальної роботи до здійснення консультативної діяльності. Практика соціальної роботи переконливо свідчить, що незалежно від формальної назви посади чи типу установи більшість фахівців регулярно виконують консультативні функції: працюють із запитами клієнтів, здійснюють первинну оцінку потреб, підтримують у кризових ситуаціях, сприяють прийняттю рішень і залученню ресурсів. Водночас недостатній рівень теоретичної підготовки, нечітке розуміння меж професійної компетентності та відсутність системного бачення процесу консультування можуть призводити до зниження ефективності допомоги, професійного вигорання та порушення етичних стандартів соціальної роботи. У цьому контексті дисципліна «Основи консультування у соціальній роботі» відіграє ключову роль у формуванні професійної ідентичності майбутніх фахівців із соціальної роботи та забезпечує реалізацію програмних результатів навчання, визначених освітньо-професійною програмою. Вона спрямована на засвоєння теоретичних засад консультування, оволодіння базовими моделями та техніками консультативної взаємодії, розвиток навичок професійного спілкування, емпатії, рефлексії та відповідального прийняття рішень у межах чинного нормативно-правового поля. Таким чином, осмислення консультування як базової технології професійної діяльності фахівця із соціальної роботи є актуальним науковим і практичним завданням. Воно потребує системного аналізу теоретичних підходів, визначення місця консультування в структурі соціальної роботи та обґрунтування його ролі у фаховій підготовці майбутніх фахівців, здатних ефективно надавати соціальні послуги в умовах зростаючих соціальних викликів.</jats:p>