Abstract
<jats:p>У сучасному світі явища вимушеної міграції та біженства набули надзвичайного поширення, ставши одним із ключових соціальних викликів глобального масштабу. Війни та збройні конфлікти змушують мільйони людей покидати свої домівки, часто втрачаючи базові ресурси – родину, житло, професійну діяльність і соціальні зв’язки. У таких умовах вимушені мігранти постають перед необхідністю відбудови життя з нуля, що є складним і багаторівневим процесом, зокрема в психоемоційному та соціальному вимірах. Особливої уваги в цьому контексті потребує феномен біженства, адже на відміну від інших типів міграції, він характеризується відсутністю можливості попереднього планування. Особи, які рятуються від війни, змушені реагувати на загрози та радикальні зміни життєвих обставин у режимі реального часу, адаптуючись до нових, часто непередбачуваних умов. Така ситуація суттєво впливає на психоемоційний стан вимушених мігрантів, їхню психологічну стійкість та адаптаційні ресурси. Повномасштабна війна в Україні актуалізувала низку специфічних аспектів вимушеної міграції. Запроваджені державою обмеження на транскордонну мобільність для чоловіків віком від 18 до 60 років зумовили формування особливої міграційної структури, у якій переважну більшість вимушених мігрантів склали жінки та діти. Це сприяло виникненню так званої фемінізованої моделі вимушеного переміщення, що вже привертає увагу науковців, але все ще потребує поглибленого емпіричного та теоретичного аналізу. Додатковим важливим чинником стала імплементація Європейським Союзом Директиви про тимчасовий захист, яка забезпечила українським вимушеним мігрантам швидкий доступ до легального проживання та базових соціальних і правових гарантій без проходження стандартної процедури надання притулку. Запровадження цієї правової рамки суттєво змінило динаміку міграційних процесів, а також умови первинної адаптації біженців у країнах прийому.</jats:p>