Abstract
<jats:p>У статті досліджується соціо-культурна та просвітницька діяльність монахів-василіян Свято-Троїцького монастиря в Кам’янці-Подільському. Проаналізовано становище василіанських монастирів в ході „приєднання” уніатів до Православної церкви у 1794–1796 рр. Встановлено, що після третього поділу Речі Посполитої 1795 р. ново приєднані Правобережжя потрапляють під тотальний вплив великоімперської політики Росії, а у релігійно-церковній царині під прискіпливою увагою царизму опинилася Греко-Уніатська Церква. Доведено, що протягом 1794–1796 рр. російським урядом були не тільки підірвані основи стабільного функціонування не православних єпархій в українському суспільстві, але й розпочато процес ліквідації цих релегійних інституцій. Зазначено, що Кам’янець-Подільський монастир на Поділлі був насамперед важливим духовним осередком просвітництва який здійснював освітню діяльність, започаткувавши богословську школу. Завдяки своїм школам василіани отримували міцні позиції у суспільстві. Політичні події початку 90-х років XVIII ст., а саме другий (1793 р.) та третій (1795 р.) поділи Польщі призвели до того, що Брацлавщина і Подільське воєводство увійшли до складу Російської імперії. Це вплинуло й на релігійне життя краю. Експансія Російської православної церкви за підтримки царського уряду та військ призвела до ліквідації уніатських церков, василіанських монастирів та їхніх шкіл на Поділлі. Тому 1793 році школа, яка діяла при монастирі була закрита. У статті зазначено, що дослідження змін у трансформації василіанських монастирів внаслідок поділів Речі Поспо- литої, дає можливість визначити їх місце та роль в духовно-культурному житті українського народу останньої третини ХVIII ст.початку ХІХ сторіччя.</jats:p>