Abstract
<jats:p>У статті комплексно досліджуються сучасні зарубіжні підходи до забезпечення безпеки учасників кримінального провадження – свідків, потерпілих, співпрацюючих із правосуддям осіб та інших уразливих суб’єктів – у контексті трансформації кримінальної юстиції та зростання загроз, пов’язаних із транснаціональною організованою злочинністю, тероризмом і міжнародними злочинами. Вихідною аналітичною рамкою слугують універсальні та регіональні міжнародні стандарти, зокрема Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, документи ООН, Ради Європи, Європейського Союзу, а також практика міжнародних кримінальних судів і трибуналів, які закріплюють базові орієнтири щодо поєднання безпеки свідка з гарантіями справедливого судового розгляду. Показано, що в цих актах безпека учасників процесу розглядається не лише як питання фізичної охорони, а як багатовимірний інститут, що охоплює конфіденційність, процесуальні гарантії, психологічну підтримку й цифрову безпеку. Окрему увагу приділено нормативно-правовим та інституційним моделям захисту, сформованим у правопорядках США, окремих держав Європейського Союзу та в міжнародному кримінальному правосудді. Проаналізовано ключові елементи американської програми захисту свідків (релокація, зміна анкетних даних і, у виняткових випадках, створення нової ідентичності, міжвідомча координація, жорсткі режими конфіденційності) та їхня відмінність від більш зосереджених моделей, притаманних, зокрема, країнам Близького Сходу, де акцент робиться на негайних заходах безпеки, але значно менше уваги приділяється довгостроковій соціальній інтеграції захищених осіб. Узагальнено європейські підходи до організації спеціалізованих підрозділів захисту свідків, практик застосування анонімних свідчень, закритих судових засідань, заборони контактів із підозрюваними, а також транскордонних механізмів захисту в провадженнях за принципом універсальної юрисдикції; окреслено специфіку інституційних рішень Міжнародного кримінального суду як структур, що поєднують правову, безпекову та психологічну функції. Здійснено аналіз основних груп заходів захисту – релокації, часткової або повної зміни анкетних даних, створення нової юридичної ідентичності як виняткового інструменту, процесуальної анонімності та застосування технологічних засобів (відеоконференція, використання екранів, зміна голосу, цифрова анонімізація матеріалів) із розкриттям їхнього потенціалу та пов’язаних ризиків від соціальної ізоляції до обмеження прав сторони захисту. На основі порівняльного аналізу робиться висновок, що імплементація зарубіжних моделей в Україні не може бути механічною, а потребує переосмислення застарілої нормативної бази з урахуванням реалій збройної агресії та європейських інтеграційних зобов’язань; обґрунтовується доцільність поетапного запозичення окремих елементів зарубіжних програм у поєднанні з інституційною спеціалізацією, міжвідомчою координацією та належною підготовкою кадрів.</jats:p>