Abstract
<jats:p>У статті досліджено основні практики застосування штучного інтелекту (ШІ) у правоохоронній діяльності та діяльності спецслужб і визначено ключові етичні та правові ризики, що виникають унаслідок використання предикативних моделей, аналітики великих даних (Big Data) і біометричних технологій. Показано, що ШІ здатен підвищувати оперативність превенції та розслідування правопорушень завдяки інтеграції розрізнених інформаційних ресурсів, швидкому опрацюванню значних масивів даних, підтримці оперативно-службових рішень і частковій автоматизації рутинних процедур досудового розслідування. Водночас встановлено, що робота з Big Data може відтворювати й посилювати упередження, закладені у даних та практиках їх збирання, формуючи дискримінаційні ефекти й алгоритмічне профілювання груп, а також створюючи ризики непропорційного втручання в приватність. Особливо гостро ці загрози проявляються у практиках прогнозування зон підвищеного ризику, пріоритизації ресурсів і застосуванні розпізнавання облич у публічному просторі, де технологічна «точність» сама по собі не гарантує правомірності та справедливості. Наголошено, що статистичні закономірності й прогнозні оцінки не можуть підміняти юридичну оцінку, доказові стандарти та індивідуалізацію рішень; результати роботи ШІ мають бути допоміжними, а відповідальність за рішення та втручання у права людини — залишатися за уповноваженим суб’єктом правозастосування за наявності належних процедурних гарантій і можливості оскарження. Зроблено висновок, що допустиме використання ШІ у правоохоронній діяльності та діяльності спецслужб можливе лише за умов чітких меж застосування, дієвого контролю та механізмів оскарження, а також збереження пріоритету людської гідності та верховенства права.</jats:p>