Abstract
<jats:p>Метою статті є обрис духівництва Ізмаїльської старообрядницької єпархії у перші повоєнні роки. Для цього зібрані з різних джерел і систематизовані біографічні дані щодо духівництва, що значно доповнює опубліковані до цього часу матеріали. Науковою новизною є комплексна подача біографічних даних старообрядницького духівництва Ізмаїльщини, характеристика «бачення» старообрядницького кліру як уповноваженим у справах релігійних культів, так і представниками Московської старообрядницької архієпископії. Висновки. Ізмаїльська старообрядницька єпархія після приєднання території Бессарабії до Радянського Союзу швидкими темпами була підпорядкована Московській архієпископії. Аналізуючи звіти уповноваженого у справах релігійних культів по Ізмаїльській області О. Остапенко та документи Ізмаїльської старообрядницької єпархії, доведено, що старообрядницьке духівництво перебувало під пильним наглядом влади. Від священнослужителів з кінця 1945 р. вимагали подачі автобіографій та анкет, де зазначалося їх походження, освіта, ким і коли поставлені, де знаходилися під час окупації. Третина зі священників народилися та починали свою службу церкві на території Румунії, інші були місцевого походження. Більшість священнослужбовців були висвячені під час перебування Ізмаїльської єпархії у складі Білокриницької митрополії. Відповідно і відношення до них було як до «румунофілів». Владні структури вишукували підтвердження їх «контрреволюційної діяльності», співпраці з окупаційною владою. Врешті священники А. Романов, С. Дєтков, І. Сосін були репресовані. У своїх біографіях священнослужителі змушені були констатувати, що будь-які зносини з родичами у Румунії припинені. Майно священників було націоналізовано. Наприклад, священник м. Кілія І. Ісарєв був чудовим виноградарем, Т. Платонов із с. Татарбунари утримував заїжджий будинок і ресторан. Радянська політика націоналізації призвела до знищення великого господаря та позбавила релігійні громади фінансової підтримки. Духівництво у старообрядницьких громадах користувалося великим авторитетом. Після 1945 р. воно опинилося під суцільним контролем владних структур. В очах уповноваженого у справах релігійних культів по Ізмаїльській області О. Остапенка та кишинівського єпископа Іосифа (Моржакова) місцеве духівництво разом з єпископом Арсенієм вважалося неуками, фанатиками, консерваторами, румунофілами, певною мірою меркантильними особами тощо. Таке ставлення підривало авторитет священництва.</jats:p>