Abstract
<jats:p>У статті розглянуто процес переселенської колонізації Центральної Азії Російською імперією в кінці 19 - на початку 20 ст. Визначено, що цей процес являв собою комплексний державний проект, що мав реалізувати масштабне соціально-економічне перетворення регіону, укріплення на його території імперського панування. Проаналізовано ідеї, які лежали в основі розгортання колонізаційної політики, зокрема вплив політичних розрахунків, фактор перенаселення в європейській частині імперії та плани імперського керівництва з формування власної сировинної бази. Розглянуто нормативно-правові й адміністративні механізми колоніального управління, які використовувались для контролю над місцевим населенням і ресурсами, організації допомоги колоніальним переселенцям. Приділено увагу етнічному та соціальному складу переселенців, серед яких абсолютну більшість складали українські та російські селяни. Розглянуто також специфіку регіонального розселення, процесу адаптації господарства до нетипових природно-кліматичних умов. Розглянуто характерні елементи повсякденного життя колоністів та їхню взаємодію із місцевим населенням. У статті встановлено, що взаємовідносини між переселенцями та корінними народами мали суперечливий характер. Попри постійну економічну співпрацю, корінне та приїждже населення не інтегрувалися одне з одним. Визначено, що головною причиною такого явище була цілеспрямована імперська політика. Російська колоніальна адміністрація сприяла формуванню системи просторового та правового розмежування між місцевим мусульманським населенням і християнськими колоністами. Це зумовило поступове накопичення напруги між вищезазначеними групами. Зроблено висновок про те, що хоча колонізація була відносно успішною, вона завадила формуванню у регіоні єдиного суспільного простору. Це, у свою чергу, заклало підґрунтя для подальших конфліктів.</jats:p>