Abstract
<jats:p>Актуальність дослідження зумовлена значним рівнем психологічного навантаження військовослужбовців морської піхоти Збройних Сил України, які виконують завдання у складних літоральних зонах в умовах масованого застосування артилерії, безпілотних систем та засобів радіоелектронної боротьби, що спричиняє тривалу логістичну та комунікаційну ізоляцію малих тактичних груп. Мета статті полягала у теоретичному обґрунтуванні, концептуалізації та структурному моделюванні спеціалізованої програми розвитку психічної резильєнтності, спрямованої на трансформацію неадаптивних стихійних захисних реакцій військовослужбовців на усвідомлені, проактивні та екзистенційно осмислені стратегії подолання бойового стресу. Методологічний фундамент дослідження базувався на інтеграції особистісно-діяльнісного підходу, салютогенетичної парадигми та методів екзистенційного аналізу і логотерапії, що дозволяє розглядати комбатанта як активного суб’єкта управління власним станом. Для розробки моделі психологічного втручання застосовано комплекс методів, що охоплює системний і порівняльний аналіз сучасних доктрин управління бойовим стресом, зокрема Comprehensive Soldier and Family Fitness, а також структурно-функціональне моделювання. У результаті дослідження з’ясовано, що класичні західні протоколи контролю бойового стресу, зокрема доктрина Combat and Operational Stress Control та принципи Brevity, Immediacy, Contact, Expectancy, Proximity, Simplicity, виявляються недостатніми та потребують глибокої адаптації до умов конвенційного конфлікту з розірваними ланцюгами евакуації. У відповідь на ці виклики обґрунтовано архітектоніку 36-годинної програми підготовки, яка охоплює чотири модулі: психоемоційну стабілізацію за адаптованим протоколом iCOVER (8 годин), когнітивне переосмислення з евристичним моделюванням кризових сценаріїв (8 годин), поведінкову адаптацію (8 годин) та екзистенційно-смислову інтеграцію (6 годин). Додатково обґрунтовано специфічну тактичну цінність переосмислення копінг-стратегій: доведено, що емоційне дистанціювання та фаталізм, які традиційно класифікуються як дезадаптивні, в умовах тривалого неконтрольованого макростресора виконують критичну компенсаторну функцію. Практична цінність дослідження полягає у створенні готового до імплементації алгоритму автономної психологічної підготовки, впровадження якого структурами психологічної підтримки персоналу здатне підвищити бойову надійність особового складу, попередити розвиток моральної травми та забезпечити стійке функціонування підрозділів</jats:p>