Abstract
<jats:p>Мета статті полягає у здійсненні комплексного історико-правового аналізу еволюції доктрини поділу влади від її зародження в епоху Античності до концептуального оформлення в період Нового часу. Дослідження спрямоване на розкриття процесу трансформації цієї ідеї від вимушеного механізму розподілу праці в давньогрецьких полісах до фундаментального принципу функціонування державного апарату. Крім того, робота має на меті висвітлити вплив видатних філософів і теоретиків права на розвиток суміжних інститутів: державного суверенітету, народовладдя та системи стримувань і противаг, що дозволяє глибше зрозуміти історичне підґрунтя сучасних конституцій та механізмів захисту природних прав людини від узурпації влади. Методи. Методологічну основу дослідження становить діалектичний підхід, що дозволив розглянути доктрину поділу влади в її еволюційному розвитку та трансформації від античних часів до епохи Нового часу. Ключовим є застосування історико-правового методу, за допомогою якого проаналізовано ґенезу державно-правових поглядів мислителів різних епох (Платона, Арістотеля, М. Падуанського, Ж. Бодена, Дж. Лільберна, Дж. Лока) у контексті конкретних історичних умов. Використання порівняльно-правового методу сприяло співставленню відмінностей у розумінні суверенітету та стримувань і противаг за різних політичних режимів (від рабовласницьких полісів та феодалізму до буржуазних революцій) , а системно-структурний метод дозволив дослідити механізм поділу влади як цілісну систему взаємопов’язаних елементів (гілок влади, функцій, інституту прерогативи). Також застосовано логіко-юридичний метод для формулювання висновків щодо сучасного значення досліджуваної доктрини. Результати дослідження полягають в аналізі історичного розвитку доктрини поділу влади від її зародження в Античності (Платон, Арістотель, Полібій) через Середньовіччя (Марсилій Падуанський) до Нового часу (Жан Боден, Джон Лільберн, Джон Лок), акцентуючи увагу на еволюції системи стримувань і противаг, суверенітету та народовладдя. Тема поділу влади була актуальною завжди, оскільки людство з давніх часів стикалося з проблемою концентрації влади в одних руках, що призводило до тиранії, соціальної нерівності та конфліктів. В античних полісах вона виникла як відповідь на економічний поділ суспільства на класи, у феодалізмі – як противага абсолютизму, а в буржуазні революції XVII–XVIII століть – як інструмент захисту природних прав людини. Ця концепція еволюціонувала від теоретичного підґрунтя до практичного механізму, що забезпечував баланс між гілками влади, запобігаючи узурпації та сприяючи справедливості. У сучасному світі, тема залишається надзвичайно актуальною через глобальні виклики демократії. У багатьох країнах, де судова влада активно впливає на виконавчу та законодавчу гілки, або в державах з парламентськими системами правління, поділ влади є бар’єром проти авторитаризму. Дослідження цієї теми є нагальним з кількох причин: по-перше, воно дозволяє глибше зрозуміти корені сучасних конституцій, де принцип поділу влади закріплений як основа; по-друге, в умовах геополітичних конфліктів вивчення доктрини допомагає аналізувати, як порушення балансу влади призводить до агресії та нестабільності. Нарешті, у науковому та освітньому аспекті такі студії формують критичне мислення, необхідне для протидії маніпуляціям владою в еру глобалізації та ШІ, де нові технології можуть посилювати контроль. У висновках констатовано, що еволюція доктрини поділу влади від античного класового розподілу до фундаментального механізму захисту прав людини досягла своєї концептуальної вершини в теорії Джона Лока, який обґрунтував необхідність системного поєднання законодавчої, виконавчої та федеративної гілок із дієвими механізмами стримувань і противаг (зокрема парламентською строковістю та виконавчою прерогативою) задля забезпечення народного суверенітету та запобігання узурпації влади.</jats:p>