Abstract
<jats:p>Метою статті є висвітлення фенотипової та екологічної мінливості зразків сої овочевої з метою формування науково обґрунтованого вихідного матеріалу для селекції нових, адаптивних до умов зрошення сортів. Методи досліджень польові, лабораторні, статистичні. Результати досліджень. Упродовж трьох років у колекційному розсаднику оцінювали фенотипову та екологічну мінливість наступних зразків сої овочевої: Кобра, стандарт, Fiskeby V, Karikachi, Фора, Веста, 20/25, Sac, Л 361-1-13, Л 362-2-13, Л 364-2-13, Л 368-3-13, Л 380-2- 13. Найбільшу середню висоту рослин сформували Karikachi (70,4 см) і Фора (66,6 см); висота прикріплення нижнього бобу варіювала від 3,3 см (Кобра) до 6,9 см (Фора). Ранньостиглі сорти (Karikachi, Кобра, Sac, Л 361-1-13, Фора) характеризувалися низькою варіабельністю (2,9–6,2 %), тоді як Л 368-3-13 – середньою (13,3 %). За висотою рослин більшість зразків мали високі значення V (33,1–43,4 %), водночас як Кобра, Фора, Веста та Sac – середні (12,6–24,1 %). Найбільшу мінливість відмічено у Fiskeby V та Л 364-2-13 (57–79 %). Висновки. Ранньостиглі сорти (Karikachi, Кобра, Sac, Л 361-1-13, Фора та ін.) з вегетаційним періодом 80–90 діб характеризуються низьким коефіцієнтом варіації (2,9 – 6,2 %), що свідчить про їх високу екологічну стабільність. Сорт Л 368-3-13 (98 діб) має середню мінливість (V = 13,3 %), що вказує на помірну залежність від погодних умов. За висотою рослин у більшості сортів зафіксовано високі значення V (33,1 – 43,4 %), що свідчить про їх чутливість до гідротермічних умов, тоді як Кобра (стандарт), Фора, Веста та Sac відзначаються середньою мінливістю (12,6–24,1 %). Найвищу варіабельність (57–79 %) висоти прикріплення нижнього бобу виявлено у Fiskeby V та Л 364-2-13; сорт Фора характеризується відносною стабільністю (V = 21 %). Стабільні сорти доцільні для виробничого використання, а високоваріабельні – як джерела пластичності та адаптивності в селекційних програмах.</jats:p>