Abstract
<jats:p>Мета дослідження полягає у визначенні ролі архітектури в процесах трансформації художніх музеїв. У статті проаналізовано формування та еволюцію моделі американських художніх музеїв ХХ–ХХІ століть у контексті світових музейних традицій. Показано, що їхній розвиток відбувався за умов відсутності жорсткого національного канону, домінування приватної філантропії та орієнтації на широку аудиторію, що сприяло переходу музею від архівної інституції до відкритого соціально-комунікативного простору. Акцентовано роль архітектури як інструменту оновлення музейних функцій через гнучкі планувальні рішення та інтеграцію публічних зон. Використано такі методи дослідження: комплексний і системний підходи із застосуванням аналізу, синтезу, порівняльно-історичного та описового методів. Результати дослідження полягають у систематизації архітектурних і кураторських стратегій провідних американських музеїв (MoMA, Whitney Museum, LACMA, SFMOMA, The Broad та ін.) і їхньому визначенні як лабораторій сучасної музейності. Висновки свідчать, що модель американського художнього музею функціонує як динамічне комунікативне середовище, де архітектура виступає активним медіатором між мистецтвом і суспільством, а набутий досвід є важливим орієнтиром для переосмислення музейних практик в Україні в умовах деколонізації та роботи з колективною пам’яттю.</jats:p>