Abstract
<jats:p>Мета статті – окреслити і систематизувати методологію й класифікацію шрифтової міжписемної стилізації у творчості Олега Снарського як особливого типу шрифтового проєктування, відмінного від мультиписемної (багатомовної) типографіки (multi-script typeface design). У фокусі – визначення поняття «міжписемна стилізація» (на нашому прикладі – кирилиця, стилізована під іншу писемність) і її базових принципів: збереження кириличної графемної основи, перенесення маркерів іншої писемної традиції (дукт, ритм, модуль, контраст, термінали, діакритика) та пріоритет читабельності над декоративністю. Розглянуто історичні прецеденти типографічної імітації, сучасні виклики глобалізованої комунікації, а також етичні ризики (культурна апропріація, стереотипізація, «іншування»), що супроводжують стилізацію «чужого» письма. На основі аналізу доробку О. Снарського запропоновано класифікаційні параметри та поетапну схему аналізу й реконструкції його шрифтових рішень. Методи дослідження. У роботі застосовано термінологічний аналіз для розмежування міжписемної акцидентної стилізації шрифту та мультиписемної типографіки; формально-типографічний і порівняльний аналіз шрифтових форм; класифікацію стилізацій за ключовими параметрами; культурологічну та етичну оцінку доречності; реконструктивно-експериментальний підхід (ескізування й тестування читабельності). Результати. Уточнено визначення міжписемної стилізації та її базові критерії в кирилиці: збереження графеми, перенесення пластичних маркерів іншої писемності та пріоритет читабельності. Запропоновано класифікацію стилізацій у роботах О. Снарського та поетапну методику їхнього аналізу й реконструкції. Сформульовано поетапну методику аналізу й реконструкції шрифтових рішень, що включає аналіз форми, зіставлення з прототипом, реконструкцію прийомів, моделювання, а також оцінку функціональності й художньої цілісності. Висновки. Дослідження показало, що міжписемна стилізація є складним багатофакторним процесом, у якому художник має гармонізувати «чужі» пластичні маркери з кириличним графемним каркасом, не втрачаючи читабельності та культурної відповідальності. Доробок О. Снарського репрезентує системний і практично орієнтований підхід до стилістичної транспозиції кирилиці на основі широкого кола писемних традицій. Запропонована методологія та класифікаційні критерії можуть бути використані для подальших мистецтвознавчих студій, викладання типографіки та сучасної шрифтової практики в завданнях акцидентного характеру.</jats:p>