Abstract
<jats:p>Мета статті – дослідити роль світла і тіні у живописі Едварда Гоппера як ключових виразних і символічних засобів для конструювання лімінальних просторів, екзистенційної невизначеності та наративної незавершеності. Стаття показує, що використання світла у творах Е. Гоппера виходить поза межі натуралістичного зображення чи атмосферного ефекту, виконуючи системну символічну функцію, що передає психологічну напругу, просторові пороги та символічний зміст. Методи дослідження. Використано міждисциплінарний підхід, що поєднує мистецтвознавчий аналіз, візуальну семіотику та теорії лімінальності. Проаналізовано ключові роботи Е. Гоппера, зокрема «Опівнічники», «Кафе-автомат», «Кімнати біля моря», «Сонячне світло в порожній кімнаті», «Будинок біля залізниці», з урахуванням ролі світла і тіні у формуванні простору, сприйняття часу та емоційного впливу. Особливу увагу приділено контрасту штучного і природного світла, неоднозначності або відсутності джерел світла, а також експресивній функції тіні. Результати дослідження показують, що світло у картинах Е. Гоппера є динамічним інструментом лімінальності. Штучне світло створює відчуття часової зупинки, емоційного відчуження та просторової ізоляції, тоді як приглушене або безджерельне світло підкреслює застиглість і екзистенційну нерухомість. Тіні дестабілізують реалістичний простір, перетворюючи архітектурні форми на амбівалентних агентів, що сприяють формуванню напруги та символічного змісту. Світло і тінь разом конструюють пороги між внутрішнім і зовнішнім, видимим і прихованим, присутністю і відсутністю, знайомим і відчуженим, створюючи відчуття перебування «між» просторами, часом і психологічними станами. Висновки. Світло і тінь у творчості Е. Гоппера є центральними візуальними та символічними засобами кодування лімінальності у просторовому, часовому та екзистенційному вимірах. Акцент на цих стратегіях поглиблює розуміння символічного реалізму художника та пропонує методологічну основу для дослідження лімінальності у візуальному мистецтві.</jats:p>