Abstract
<jats:p>У статті розглядається графічний роман як гібридна конструкція, завдяки якій лінеарна текстова нарація та симультанна візуальна репрезентація утворюють єдиний інтермедіальний простір. Відзначено, що редукція традиційної кадрової детермінації базується на ізоморфній лінійності та сталій конфігурації смуг (панелей). Трансформація геометричних параметрів кадрів – від найменшого до панорамного розвороту – ініціює дифузію графічних сегментів й формує складний багатовимірний хронотоп оповіді. З’ясовано, що в графічному романі темпоральність дії або інтенсивність наративної події корелює з просторовими параметрами «панелі» як елемента. Простежено, що в національному графічному романі І. Баранька «Максим Оса» художня стилізація виявляється релевантним інструментарієм реконструкції козацької доби. Такий підхід дає змогу не лише візуалізувати етнокультурну ідентичність українців, автентичну естетику епохи, а й артикулювати її унікальний соціокультурний код. Жанрова матриця моделі українського героя в межах історичного континууму цього твору вибудовує конструкцію протагоніста, який поєднує елітарний аристократизм, неабиякий інтелект і вміння діяти в екстремальних умовах. Робота над графічним наративом «Максима Оси» трансформувалася в амбівалентний процес: вона постала не лише як інтелектуальний виклик митцеві, а й проявилася як спроба опанувати методи конструювання детективної інтриги. Встановлено, що головним інструментарієм кореляції часових параметрів стає шлях пролонгації експозиції на панорамних панелях: він забезпечує децелерацію (уповільнення) темпоральності, тоді як інтенсифікація динаміки реалізується через вузьку вертикальну сегментацію. Такий підхід дозволяє конструювати задану психологічну ритміку перцепції твору. Панорамна ж експозиція з деталізацією екстер’єру трансформує подієвий ряд і здійснює перехід до символічної алегорії. Показано, що графічний наратив роману «Максим Оса» функціонує в монохромних чорно-білих кольорах: зазначена стратегія дозволяє автору працювати на бінарних контрастах. Відсутність колірного спектра зміщує фокус уваги на графічну структуру (лінію), систему штрихування та архітектоніку кадру.</jats:p>