Abstract
<jats:p>У статті досліджено вербальні етнокоди як лінгвокультурологічний феномен і дидактично значущий компонент мовної підготовки нефілологічних спеціальностей, зокрема фахівців публічного управління. Актуальність дослідження зумовлена зростанням уваги сучасної філології та лінгводидактики до проблеми формування професійної комунікативної компетентності з урахуванням культурно-ціннісного виміру мовлення та соціальної відповідальності мовця. Особливу увагу зосереджено на ролі вербальних етнокодів як мовних одиниць, що акумулюють національні цінності, колективну пам’ять, історичний досвід та соціокультурні смисли, актуалізовані в професійному дискурсі. Аналізуються основні підходи українських мовознавців до трактування етнокодів у розрізі лінгвокультурології, етнолінгвістики та дискурсології, що дало змогу виявити наявні теоретичні розбіжності та методологічні лакуни. Запропоновано чітке розмежування понять «етнокод» і «вербальний етнокод», обґрунтовано їх лінгвокультурологічний статус, семантичну багаторівневість і функціональні особливості в професійному мовленні управлінців, зокрема у сфері публічної комунікації. Особливу увагу приділено дидактичному потенціалу вербальних етнокодів у процесі навчання української мови за професійним спрямуванням. Обґрунтовано доцільність їх системного включення в мовну підготовку нефілологів як ефективного засобу формування ціннісно орієнтованого, культурно маркованого та прагматично результативного мовлення. Також узагальнено теоретико-пізнавальні, практичні, комунікативно-ситуативні, аналітико-корекційні та інноваційні методичні підходи до інтеграції вербальних етнокодів в освітній процес, а також окреслено перспективи подальших лінгво-дидактичних досліджень у цьому напрямі. Отримані результати розширюють сучасні уявлення про роль лінгвокультурних чинників у професійному дискурсі, можуть бути використані у філологічних і лінгводидактичних студіях, а також у практиці мовної підготовки нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти.</jats:p>