Abstract
<jats:p>У статті розглядається репрезентація влади, виживання та медіавидовищ у трилогії Сюзанни Коллінз «Голодні ігри» та її кінематографічних адаптаціях, зосереджуючись на трансформації цих тем зі сторінки на екран. Спираючись на концепції медіазнавства, політичної теорії та культурної критики, дослідження аналізує, як авторитарна влада конструюється, підтримується та оскаржується через видовищність, спостереження та опосередковане насильство. Особливу увагу приділено самим «Голодним іграм» як перформативному механізму, що поєднує покарання, розваги та ідеологічний контроль, посилюючи домінування Капітолію, одночасно створюючи умови для опору. Аналіз підкреслює роль Катніс Евердін як особи, яка вижила, так і медіафігури, чиє тіло, емоції та наратив постійно формуються інституційними силами та транслюються масовій аудиторії. Стверджується, що перехід від літературного тексту до фільму посилює візуальні та емоційні виміри видовищності, посилюючи теми пропаганди та маніпуляцій за допомогою кінематографічних прийомів, таких як монтаж та звуковий дизайн. Водночас фільми переналаштовують наративну перспективу, частково зміщуючи фокус із внутрішньої свідомості Катніс на ширшу політичну панораму. Порівнюючи наративні стратегії у романах з аудіовізуальними стратегіями у фільмах, стаття демонструє, як адаптація змінює критику медіавлади у сучасному суспільстві. Зрештою, «Голодні ігри» інтерпретуються як антиутопічне відображення сучасної медіакультури, де виживання невіддільне від вистави, а влада діє як через образи, так і через силу. Статті робить внесок у дослідження адаптації та антиутопічної науки, розкриваючи, як популярна культура висловлює тривоги щодо контролю, опору та глядацької аудиторії у ХХІ ст.</jats:p>