Abstract
<jats:p>У статті аналізуються витоки релігійно-правових традицій, що обумовлюється актуальністю дослідження у напрямку ширшого осмислення генезису правових систем та закономірностей їх історичного розвитку. Релігійно-правові уявлення становили один із первинних регуляторів суспільних відносин, формуючи нормативні моделі поведінки задовго до інституціоналізації державної влади та позитивного права. Автором акцентується увага, що саме в межах релігійних доктрин відбувалося закріплення базових категорій справедливості, обов’язку, відповідальності та санкцій, що згодом трансформувалися у світські правові норми. Також, дослідник виокремлює релігійну ідею як початковий, доінституційний виток релігійно-правової традиції, який забезпечує її смислову цілісність, ціннісну спрямованість і здатність до нормативного оформлення. Аналіз релігійних ідей як витоків оновлює зрозуміння механізму становлення релігійно-правових систем і специфіку сакралізованого нормативного мислення. При цьому автор зазначає, що релігійна ідея є витоком релігійно-правової традиції, тоді як релігійний догмат і релігійна норма, релігійна практика виступають формами її нормативної об’єктивації. Методологія дослідження витоків релігійно-правових традицій ґрунтується на поєднанні загальнонаукових, спеціально-юридичних та міждисциплінарних методів пізнання, що зумовлено складною, синкре- тичною природою релігійно-правових явищ. Метою статті є дослідження витоків релігійно-правових традицій з огляду на їх теоретичну значущість для юридичної науки, практичну цінність для вдосконалення правового регулювання та методологічну роль у розвитку міждисциплінарних правових досліджень. За результатами дослідження автором зазначається, що ототожнення витоків із джерелами є методологічно некоректним, оскільки призводить до змішування рівнів аналізу генезису та нормативної структури релігійно-правових традицій. Їх розмежування дозволяє більш точно дослідити процес становлення релігійно-правових систем і виявити механізми трансформації сакральних уявлень у нормативно-правові приписи. Релігійно-правові традиції виникають як історично первинна форма нормативного регулювання, що поєднує світоглядну, ціннісну та регулятивну функції та передує формуванню світського позитивного права. Ключова відмінність між витоками і джерелами полягає у їх функціональному призначенні: витоки формують ідеологічне та аксіологічне підґрунтя релігійно-правової традиції, тоді як джерела забезпечують її нормативну конкретизацію та практичну реалізацію</jats:p>