Abstract
<jats:p>У статті досліджено нормативне регулювання використання цифрових сервісів як інструменту здійснення електронного урядування в Україні через призму адміністративно-правового режиму. Обґрунтовано, що такий режим є цілісною системою норм, інституцій і процедур, яка визначає правові рамки створення, надання, супроводу та контролю публічних е-послуг і забезпечує баланс між прозорістю та захистом інформації. Розкрито зміст його трьох взаємопов’язаних компонентів: нормативного (повноваження суб’єктів, правові підстави обробки даних, стандарти е-ідентифікації й автентифікації, інтероперабельність реєстрів та API, правила електронного діловодства і доказування), процедурного (оцінка потреб, проєктування з урахуванням приватності, публічні консультації, тестування доступності, аудит безпеки, регламентація життєвого циклу сервісів) і технологічного (управління ризиками, криптографічний захист, сегментація інфраструктури, журналювання, безперервний моніторинг інцидентів і плани відновлення). Показано, що ключовими принципами режиму є законність, відкритість, підзвітність, технологічна нейтральність, інклюзивність, інтероперабельність та безпека «за замовчуванням», а також дотримання вимог щодо мінімізації персональних даних, пропорційності обробки, розмежування доступу та прозорості для суб’єктів даних. Висвітлено інституційну архітектуру (органи виконавчої влади, спеціалізовані регулятори з кібербезпеки, захисту даних і довірчих послуг, внутрішній контроль, зовнішній аудит, механізми адміністративного й судового оскарження) і підходи до вимірювання ефективності за KPI доступності, швидкості, якості, безпеки та задоволеності користувачів. Аргументовано, що гармонізація з acquis ЄС (е-ідентифікація, довірчі послуги, відкриті дані, кіберстійкість) і імплементація сучасних підходів захисту персональних даних потребують подолання фрагментарності національного регулювання та кодифікації у формі Цифрового кодексу України. Наукова новизна полягає в концептуалізації адміністративно-правового режиму цифрових сервісів як інтегральної конструкції, що поєднує нормативні, процедурні та технологічні елементи й забезпечує правову визначеність, підзвітність і довіру до держави; практичне значення – у наданні методологічних орієнтирів для проєктування, запуску та аудиту е-послуг, а також для розроблення кодифікованих актів у сфері цифрових правовідносин.</jats:p>