Abstract
<jats:p>Статтю присвячено дослідженню джерел службового права України та визначенню їх місця у системі джерел адміністративного права. Показано, що службове право розглядається як підгалузь адміністративного права, предметом якої є відносини, пов’язані зі вступом на публічну службу, її проходженням і припиненням, а також із визначенням правового статусу публічних службовців і посадових осіб. Узагальнено наукові положення щодо ролі інституту публічної служби у формуванні змісту службового права та аргументи про його публічно-правову природу і відмежування від трудового права. Розкрито підходи до класифікації джерел службового права за рівнем дії (національні та міжнародні) і за формою вираження (формалізовані та неформалізовані). Охарактеризовано систему джерел службового права: міжнародно-правові акти, закони, підзаконні нормативно-правові акти, судові рішення у справах, пов’язаних із публічною службою, рішення Конституційного Суду України та ЄСПЛ у відповідній категорії справ. Відзначено, що у науковій літературі обґрунтовується значення правової доктрини та Soft Law як неформалізованих джерел. Обґрунтовано необхідність систематизації джерел службового права у зв’язку з кількістю актів різної юридичної сили та їх розміщенням у нормативних актах, які регулюють різні види публічної служби. Розкрито інкорпорацію як форму систематизації, що полягає в об’єднанні чинних нормативно-правових актів у зібрання або збірники у визначеному порядку без зміни їх змісту; показано, що інкорпорація полегшує користування законодавством і сприяє виявленню колізій та дублювання норм права. Підкреслено, що інкорпорація не створює нових норм і не змінює юридичної сили актів, а передбачає редакційно-технічне опрацювання та впорядкування законодавства. Результатом є зовнішнє опрацювання чинного законодавства і формування зручної для застосування сукупності актів, що використовується під час кадрових та дисциплінарних процедур</jats:p>