Abstract
<jats:p>У статті здійснено загальнотеоретичний аналіз деформації правової культури під впливом правових наративів як стійких дискурсивних конструкцій, що формують суспільні уявлення про право, справедливість, легітимність влади та межі допустимого державного примусу. Актуальність теми зумов- лена інтенсифікацією глобалізаційних і цифрових процесів, політичною поляризацією та інформацій- ними війнами, які змінюють умови продукування і поширення правових смислів, сприяючи їх спрощен- ню, ідеологізації та маніпулятивному використанню. Метою дослідження є концептуальне осмислення механізмів, через які правові наративи здатні викривляти, модифікувати або руйнувати правову куль- туру, а також окреслення індикаторів такої деформації на рівні довіри до правових інститутів і практик правомірної поведінки. Методологічну основу становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні мето- ди (аналіз і синтез, системно-структурний і функціональний підходи, дискурсивний та інтерпретацій- ний аналіз). Теоретичний каркас сформовано шляхом синтезу ідей М. Фуко (влада/знання та «режими істини»), Р. Дворкіна (право як інтерпретаційна цілісність і наративна послідовність) і Ю. Габермаса (комунікативні механізми легітимації права). Обґрунтовано, що правові наративи виконують не описо- ву, а конститутивну функцію: вони структурують правосвідомість, задають рамки оцінки законності та визначають готовність суб’єктів визнавати правові рішення як справедливі й обов’язкові. Показано, що деформація правової культури має системний характер і проявляється в розриві між нормативним зміс- том права та його соціальним сприйняттям, у зростанні правового інфантилізму й нігілізму, а також у кризі легітимності, спричиненій спотворенням публічного дискурсу. Зроблено висновок, що протидія деформаційним процесам потребує поєднання інституційних реформ із формуванням відкритого, плю- ралістичного правового дискурсу, розвитком правової освіти та підвищенням стійкості суспільства до маніпулятивних наративів.</jats:p>