Abstract
<jats:p>У статті аналізується співвідношення права на працю та права на зайнятість, що проявляється в їх єдності, взаємодії та відмінностях. Зроблено висновок, що незважаючи на тісний взаємозв’язок зазначених прав, право на зайнятість є самостійним суб’єктивним правом особи, що є більш широким ніж право на працю, оскільки крім провадження трудової діяльності охоплює інші види діяльності, не заборонені законом. Виокремлюються та аналізуються окремі елементи структури права на зайнятість як самостійного суб’єктивного права. Обґрунтовується, що структура суб’єктивного права на зайнятість включає певні можливості (правомочності) особи. Саме в такому розумінні у структурі суб’єктивного права на зайнятість виділяються наступні правомочності особи: по-перше, право на власні дії, що передбачає право на вільно обрану зайнятість, вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять; по-друге, право на чужі дії, а саме дії з боку зобов’язаного суб’єкта; по-третє, право звертатися за захистом права на зайнятість у разі його порушення. Зазначається, що право на власні дії пов’язане з правомочністю особи на вільний вибір того чи іншого виду діяльності, не забороненого законом. Праву на чужі дії у структурі права на зайнятість кореспондують конкретні обов’язки зобов’язаних сторін, передбачені законами України, низкою підзаконних нормативно-правових актів. У разі порушення права на зайнятість необхідно закріпити на законодавчому рівні право особи звернутися зі скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду</jats:p>