Abstract
<jats:p>У статті проаналізовано історико-правові засади примусового відчуження та нелегітимної експропріації культурних цінностей України в контексті еволюції державної влади, правових режимів і механізмів публічного управління. Дослідження виконано з урахуванням міждисциплінарного підхо- ду, що поєднує правову, історичну та соціокультурну перспективу, завдяки чому культурні цінності роз- глянуто не лише як об’єкти правової охорони, а як елемент формування національної ідентичності та легітимації державності. У межах роботи здійснено систематизацію основних історичних етапів втрати культурної спадщини, починаючи від ранніх форм її примусової міграції та завершуючи сучасними про- явами окупаційного мародерства в умовах збройної агресії. У процесі дослідження визначено ключові чинники, що зумовлювали масштаби та форми відчуження культурних цінностей, зокрема обмеженість або відсутність політико-правової суб’єктності українських територій, домінування імперських і тоталі- тарних моделей управління, а також використання права як інструменту централізованого контролю. Проаналізовано трансформацію правового статусу культурних об’єктів у різні історичні періоди та здій- снено узагальнення управлінських і воєнно-адміністративних практик, що сприяли їх вилученню, пере- міщенню або знищенню. Окрему увагу приділено взаємозв’язку між характером державної влади та пріоритетами публічних інтересів, які реалізовувалися за рахунок обмеження культурних прав суспіль- ства. У роботі виконано правову оцінку історичних форм експропріації крізь призму сучасного розумін- ня охорони культурної спадщини, що дало змогу переосмислити їх як порушення фундаментальних принципів збереження культурної ідентичності. Здійснено узагальнення підходів до інтерпретації при- мусового відчуження культурних цінностей як елементу ширших процесів політичного підпорядкування та культурної асиміляції. Визначено, що сучасний етап характеризується не лише фізичними втратами об’єктів культурної спадщини, а й цілеспрямованим впливом на історичну пам’ять та символічний про- стір, що актуалізує потребу в подальшому розвитку правових механізмів захисту та повернення укра- їнських культурних цінностей. Отримані результати можуть бути використані для поглиблення наукових досліджень у сфері історії права, міжнародного гуманітарного права та формування концептуальних засад реституції культурної спадщини України.</jats:p>