Abstract
<jats:p>Метою роботи є виявлення механізмів реалістично-декоративного синтезу, розкриття семантичних і формальних особливостей творчого методу Марини Ващенко, а також аналіз трансформації витинанкового коду в професійному мистецтві для утвердження національної ідентичності в умовах глобалізації. Мета зумовлена сучасними мистецтвознавчими дискусіями щодо взаємодії професійного станкового мистецтва та народного примітиву, а також необхідністю осмислення витинанки не лише як етнографічного феномену, а як складної семантико-пластичної системи в українському образотворчому мистецтві. Методологія дослідження спирається на комплексний мистецтвознавчий підхід, що поєднує іконографічний, формально-стилістичний та порівняльний методи. Ключовим інструментом є модель реалістично-декоративного синтезу, яка дозволила простежити трансформацію традиційних форм у сучасній графіці. Наукова новизна статті полягає у ґрунтовному аналізі механізмів синтезу реалістичних і декоративних тенденцій у графічних роботах Марини Ващенко крізь призму витинанкового формотворення. Вперше витинанка розглядається не як етнографічний феномен, а як складна семантико-пластична система, що визначає сучасну еволюцію української станкової графіки. Висновки доводять, що у творчості Марини Ващенко витинанка функціонує не як етнографічна цитата, а як формотворчий код, що визначає синтаксис і морфологію графічної мови художниці. Виявлено, що застосування дзеркальної симетрії, силуетності, ритмічної організації площини та особливої роботи з контуром сприяє формуванню унікального авторського стилю на основі творчого переосмислення народних традицій. В роботах мисткині архетипні образи наповнені новим екзистенційним змістом, а декоративні прийоми поєднані з реалістичними деталями. Звернення до принципів народного витинанкарства є перспективним вектором розвитку сучасної української графіки, а концепція «декоративного реалізму» може стати теоретичним підґрунтям для дослідження подібних явищ у сучасному мистецтві.</jats:p>