Abstract
<jats:p>У статті здійснено комплексний аналіз композиційних форм структурування звукового матеріалу, що розкривають концептуальний зміст художнього простору Першої камерної сонати для скрипки і фортепіано Валентина Бібіка. Дослідження вписує твір у історико-культурний контекст останньої третини ХХ століття, акцентуючи належність до новаторського типу композиторського мислення, зорієнтованого на переосмислення традиційних засад камерно-інструментального письма. Виявлено, що індивідуальний стиль композитора реалізується через систему оригінальних темброво-фактурних рішень, які формують цілісність художнього простору твору. У ході аналізу окреслено провідні композиційні прийоми, що забезпечують внутрішню логіку розвитку музичного матеріалу. Поряд із традиційними висотно-ритмічними параметрами організації особливого значення набуває сонористичний аспект, пов’язаний із тембровими характеристиками скрипки та фортепіано, артикуляційною диференціацією, штриховою палітрою, динамікою та специфікою виконавських прийомів. Доведено, що ці компоненти не лише деталізовані в авторському нотному тексті, але й виступають ключовими чинниками створення художньої концепції Камерної сонати. Окрему увагу приділено принципам жанрової трансформації тематизму, зокрема процесам його інтонаційного та фактурного перетворення. Констатовано визначальну роль монотематизму як засобу забезпечення цілісності драматургічного розвитку, а також функціонування лейтмотивних елементів (тема скрипки , тема фортепіано), що сприяють концептуальній єдності тричастинного твору. У підсумку дослідження уточнено специфіку індивідуального композиторського мислення Валентина Бібіка та виявлено закономірності організації звукового простору у різних типах фактурно-тематичних комплексів, реалізованих у поліфонічних та вільних гетерофонних фактурних шарах.</jats:p>