Abstract
<jats:p>Крізь призму історико-мистецтвознавчого дискурсу в статті осмислено виконавську та теоретичну концепцію Валерія Посвалюка (1947–2018), що стала поштовхом до самоідентифікації української трубної школи на зламі епох. Автор обґрунтовує тезу: сутність творчого світогляду митця полягає у нерозривному синтезі сольного артистизму та інтелектуальної рефлексії. Зрештою, у його власному творчому поступі, такий підхід трансформував емпіричні знання виконавця-практика в чітку науково-виконавську концепцію. У статті захист докторської дисертації (2008) В. Посвалюком визначено як концептуальний рубіж становлення сучасної української методики трубного виконавства. Розглянуто підходи В. Посвалюка до технологічної складової звукоутворення. Деталізовано його авторський підхід до «виконавського дихання», де антропоморфні характеристики виконавського апарату інтерпретуються як автономна пневмо-акустична модель. Висвітлено специфіку фізичного контролю повітряного стовпа, зокрема через прийоми стабілізації м’язів преса для тембральної однорідності звучання інструмента в екстремальних регістрах. Еволюцію педагогічних підходів В. Яблонського в творчій практиці В. Посвалюка, зокрема, щодо мінімізації механічного тиску мундштука, проявлено в методичній позиції усвідомленого фонетичного моделювання звукового потоку. Доведено, що запроваджене ним правило «регістрової компенсації» та варіювання артикуляційних фонем («та»–«ті») докорінно змінили підхід до артикуляції. У висновках зазначено, що багатогранна діяльність митця – від фундаментальних монографій з історії київської трубної школи до заснування Гільдії трубачів-професіоналів України – сприяла інституційному утвердженню національної трубної традиції. Відтак, творчу концепцію В. Посвалюка слід вважати цілісною концепцією «інтелектуалізованого виконавства», що й нині слугує методологічним осердям сучасної педагогічної практики.</jats:p>