Abstract
<jats:p>Стаття присвячена постаті Павла Олександровича Якубчика – педагога, який фактично вибудував професійний фундамент подільської духової школи. Сьогодні, коли регіональні мистецькі центри України переживають болісну трансформацію, вкрай важливо встигнути зафіксувати та осмислити як саме гартувалося виконавство на мідних духових інструментах у регіоні, що тривалий час лишався на периферії наукового дискурсу. В основі статті – особистий досвід навчання в класі Павла Якубчика автора статті, доповнений масивом архівних документів та спогадами його колег. Простежено професійний шлях педагога: сплав армійської дисципліни та тонкого музичного психологізму став «золотим стандартом» авторської методики викладача. Особливо цінним був його внесок у початкову мистецьку освіту. Павло Олександрович майстерно поєднував ролі наставника, вдумливого диригента та лідера, здатного згуртувати навколо себе молодь. Виокремлено ключові принципи «класу Якубчика», що не втрачають актуальності й досі: безкомпромісну культуру звуку, стабільність інтонації, розвиток ансамблевого слуху та виховання універсального виконавця. Дослідження підкреслює: у часи соціальних зламів саме особистість Учителя виступає головним чинником збереження інституційної пам’яті та професійної честі. Висновки статті актуалізують важливість вивчення досвіду локальних «драйверів» духового мистецтва, що є вкрай важливим для оновлення сучасної музичної педагогіки та збереження неперервності української музично-педагогічної традиції.</jats:p>