Abstract
<jats:p>У статті досліджується специфіка взаємодії концертмейстера та диригента в процесі роботи над хоровою партитурою, що є ключовим чинником формування високої художньої якості виконання. Відзначено, що концертмейстер у сучасній хоровій практиці виступає не лише як акомпаніатор, а як повноцінний співтворець інтерпретаційної концепції. Він забезпечує звукову реалізацію диригентського задуму, виступає посередником між жестами керівника і звучанням хору, а також формує інтонаційний, ритмічний та тембральний фундамент для виконавців. Значну увагу приділено феномену «другої пари рук», що проявляється у здатності концертмейстера миттєво адаптувати фактуру партитури, підкреслювати складні інтервальні стрибки, моделювати тембр фортепіано відповідно до вокальних ліній та забезпечувати ритмічну стабільність ансамблю. Проаналізовано стадійність спільної роботи над партитурою, де функції концертмейстера трансформуються залежно від етапу репетиційного процесу – від аналітичного опрацювання твору до повного художнього шліфування та сценічного втілення. Особлива увага приділена психологічному аспекту взаємодії, зокрема професійній емпатії, тактовності та здатності до безсловесного порозуміння, що дозволяє створювати ефективний творчий тандем диригента і концертмейстера та досягати рівня інтуїтивної синхронізації у концертній практиці, який автори називають «сценічним відчуттям». Результати дослідження підкреслюють значення єдності інтерпретаційних намірів, спільного відчуття агогіки, динаміки, штрихової культури та тембральної відповідності як ключових чинників цілісного художнього образу. Отримані висновки можуть слугувати основою для вдосконалення методичних підходів у підготовці концертмейстерів, підвищення якості хорового виконання та розвитку ефективної взаємодії диригента та піаніста в сучасних хорових колективах.</jats:p>