Abstract
<jats:p>У поданій статті здійснюється комплексне дослідження історичної ретроспективи та фундаментальних закономірностей розвитку музичного супроводу хореографічних постановок як цілісного мистецтвознавчого феномену. Актуальність роботи зумовлена необхідністю наукового переосмислення взаємодії звуку та руху в умовах сучасної трансформації мистецьких форм. У роботі ґрунтовно проаналізовано шлях тривалої еволюції цієї взаємодії – від стадії первісного синкретизму, де музика, спів та танець існували як неподільна ритуальна дія, до виникнення складних сучасних цифрових та мультимедійних форм акомпанементу. Автор детально розглядає роль музики як домінантного та невід’ємного компонента хореографічного мистецтва, що не лише створює ритмічну опору, а й глибинно підкреслює характер, емоційну наповненість та загальну драматургічну лінію танцю. Особлива увага в дослідженні приділяється радикальній зміні інструментарію та музичних структур у різні культурно-історичні епохи. Простежується лінія розвитку від античних лір, авлосів та кіфар, що супроводжували грецькі хореї, через формування камерних ансамблів доби Відродження та бароко, до потужних симфонічних оркестрів епохи романтизму. Окремим аспектом висвітлено функціональне значення музики в класичному балеті, де вона виступає не лише як художній засіб створення емоційної атмосфери та розкриття психологізму персонажів, а й виконує практичну роль маскування технічних звуків сцени, таких як скрип підлоги чи удари при приземленні танцівників, що забезпечує ефект ефірності та легкості виконання. У заключній частині досліджується вплив технічного прогресу ХХ–ХХІ століть, зокрема впровадження електронних синтезаторів та комп’ютерних технологій, що змінили парадигму сприйняття танцювальної музики. Наукова новизна дослідження базується на системному аналізі мистецтвознавчої літератури, що дозволяє автору простежити еволюцію музичного супроводу як самостійного та самодостатнього культурного феномену, що перебуває у постійному діалозі з пластичним мистецтвом</jats:p>