Abstract
<jats:p>У статті доведено доцільність визнання іміджу фахівця-практика, здобутого поза сферою вищої освіти, одним із провідних структурних елементів бренду науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти. Проаналізовано основні форми вторинної зайнятості науково-педагогічного працівника ЗВО та причини упереджено негативного або принаймні скептичного ставлення до неї з боку керівництва означеного роду установ. Аргументовано недоцільність ототожнення академічної свободи з проявами «вимушеної лояльності» ЗВО до власного працівника та «вимушеної лояльності» науково-педагогічного працівника до ЗВО. Визначено параметри релевантності практичного підкріплення фахових компетенцій носія бренду поза межами системи вищої освіти, а саме: коефіцієнт досвіду роботи носія бренду за фахом (спорідненим фахом) поза межами системи вищої освіти; коефіцієнт обізнаності студентської аудиторії у здобутках практичного підкріплення фахових компетенцій носія бренду поза межами системи вищої освіти; коефіцієнт задіяності у навчальному процесі досвіду практичного підкріплення фахових компетенцій носія бренду поза межами системи вищої освіти; коефіцієнт відповідності інформації, яка здобута шляхом практичного підкріплення фахових компетенцій носія бренду поза межами системи вищої освіти, вимогам сучасності. Запропоновано авторські методи обчислення показників за визначеними параметрами, визначено інтервальні величини рівнів сформованості іміджу фахівця як практика. Наголошено на доцільності подальшого дослідження поставленої проблеми шляхом розробки й експериментальної апробації алгоритмів цілеспрямованого формування іміджу науково-педагогічного працівника ЗВО як фахівця-практика з використанням розробленого параметрично-методологічного базису.</jats:p>