Abstract
<jats:p>У сучасних умовах трансформації системи освіти України та тривалих соціальних викликів, зумовлених воєнним станом, істотно зростають вимоги до професійної діяльності та психоемоційних ресурсів педагогів закладів дошкільної освіти (ЗДО). Специфіка роботи педагога ЗДО характеризується високою інтенсивністю міжособистісних контактів, підвищеним рівнем відповідальності за життя, здоров’я та безпеку вихованців, необхідністю постійної емоційної залученості, швидкого реагування на зміни та ефективної саморегуляції в умовах невизначеності. Сукупний вплив зазначених чинників зумовлює значне психоемоційне, когнітивне та сенсорне навантаження, що істотно підвищує ризик розвитку синдрому емоційного вигорання. Синдром емоційного вигорання у педагогів ЗДО розглядається як складний багатокомпонентний психологічний феномен, що формується під впливом тривалого професійного стресу, хронічного емоційного напруження та обмежених ресурсів відновлення. Основними проявами цього синдрому є емоційне та фізичне виснаження, деперсоналізація, зниження професійної мотивації, почуття знецінення власної діяльності, а також зменшення задоволеності працею. Зазначені прояви негативно позначаються на психічному благополуччі педагогів, міжособистісній взаємодії з дітьми та батьками, а також на якості освітнього процесу загалом. У статті здійснено системний аналіз основних чинників емоційного вигорання педагогів ЗДО, зокрема професійних, організаційних та особистісних, з урахуванням сучасних соціально-психологічних умов функціонування дошкільної освіти. Обґрунтовано актуальність упровадження комплексного підходу до профілактики та подолання емоційного вигорання, який передбачає поєднання індивідуальних психологічних ресурсів педагога, організаційної підтримки та цілеспрямованих психопрофілактичних заходів.</jats:p>