Abstract
<jats:p>У статті проаналізовано сутність поняття «читацька грамотність» у міждисциплінарному контексті. З’ясовано еволюцію тлумачення грамотності – від традиційного розуміння як уміння читати й писати до комплексної характеристики особистості, що охоплює когнітивний, комунікативний, діяльнісний, ціннісний складники. Ураховано підходи міжнародного дослідження PISA, у якому читацьку грамотність визначено як здатність розуміти, аналізувати, інтерпретувати й оцінювати тексти для досягнення особистих і суспільно значущих цілей. Акцентовано, що в умовах цифровізації суспільства, інформаційних перевантажень та гібридних загроз відбувається переосмислення ролі читання: воно перестає бути тільки індивідуальною когнітивною діяльністю, постаючи формою колективної взаємодії, символічним простором конструювання смислів і цінностей. У цих умовах читацька грамотність корелюється зі здатністю особистості орієнтуватися в цифрових і гіпертекстових форматах, критично осмислювати інформаційні потоки, брати участь у суспільному діалозі. Схарактеризовано філософський, культурологічний, соціологічний, психологічний, мовознавчий і лінгводидактичний підходи до розуміння й осмислення феномена читацької грамотності. Наголошено, що в герменевтичній традиції читання розглядають як процес, у якому смисл не просто відтворюють, а створюють разом автор і читач в акті інтерпретації.Обґрунтовано, що читання є не тільки рецептивним видом мовленнєвої діяльності, а й складною когнітивно-творчою діяльністю, пов’язаною зі смислотворенням, діалогом автора й читача, інтерпретацією, рефлексією. Особливу увагу приділено проблемі формування читацької грамотності іноземних студентів у закладах вищої освіти України. Доведено, що ефективна організація навчання читання українською мовою має спиратися на комплексний підхід, що інтегрує психологічні механізми розуміння тексту, лінгвістичний аналіз його структури й комунікативно-культурний контекст.</jats:p>