Abstract
<jats:p>У статті здійснено системний науково-методичний аналіз сучасних особливостей викладання фізико-географічних дисциплін у підготовці майбутніх учителів географії в закладах вищої освіти України в умовах оновлення фахових вимог до спеціальності A4.07 Середня освіта (Географія). Доведено, що якість професійної підготовки визначається інтеграцією предметного, дидактичного та методичного компонентів, яка дає змогу зберігати наукову глибину й водночас забезпечувати педагогічну трансформацію змісту у формат результатів навчання, шкільних тем і навчальних ситуацій. Розглянуто змістові акценти та дидактичну логіку курсів геології і геоморфології (з мінералогією та вченням про корисні копалини), кліматології і метеорології, гідрології та океанографічного блоку, біогеографії, ґрунтознавства, ландшафтознавства, фізичної географії України, географії материків та океанів. На основі аналізу змісту освітньо-професійних програм окремих закладів вищої педагогічної освіти виявлено відмінності в обсягах фізико-географічного циклу, співвідношенні обов’язкових і вибіркових компонентів, а також моделях поєднання предметних курсів із дидактикою (інтегровані формати «з дидактикою» та предметна диференціація). Зафіксовано тенденцію переходу від описовості до аналітико-системної моделі викладання з опорою на геосистемний підхід, причинно-наслідкові пояснення, порівняльний аналіз і розвиток просторового мислення. Підкреслено компетентнісну орієнтацію фізико-географічної підготовки, зокрема формування вмінь працювати з просторвоими даними, картами й моделями, інтерпретувати природні процеси та проєктувати навчальні завдання для школи. Окреслено роль цифровізації (ГІС, ДЗЗ, DEM, відкриті кліматичні та гідрологічні дані) у посиленні доказовості й аналітичності навчання, а також значення польових практик як чинника професійної ідентичності. Показано вагомість військово-географічного контексту для просторово-безпекової підготовки, аналізу природних ризиків і розуміння воєнних впливів на довкілля та ресурси.</jats:p>