Abstract
<jats:p>Статтю присвячено дослідженню посттравматичного зростання поліцейських у контексті концепції антикрихкості як здатності особистості не лише зберігати функціональну стійкість в умовах стресу, а й розвиватися під впливом травматичного досвіду. Актуальність роботи зумовлена здійсненням професійної діяльності поліцейськими в умовах воєнного стану та підвищеного ризику, що актуалізує потребу вивчення ресурсних механізмів позитивної психологічної трансформації. Метою дослідження стало емпіричне вивчення особливостей посттравматичного зростання як індикатора антикрихкості поліцейських та визначення впливу соціально-професійних чинників на його вираженість. У дослідженні взяли участь 128 поліцейських різних підрозділів Національної поліції України. Для оцінювання посттравматичного зростання використано опитувальник PTGI-X. Установлено наявність проявів посттравматичного зростання різної інтенсивності у значної частини респондентів. Найбільш виражені зміни зафіксовано у сфері міжособистісних взаємин, відчуття особистісної сили та відкриття нових можливостей. Виявлено статистично значущі відмінності у рівні посттравматичного зростання залежно від досвіду роботи в екстремальних умовах, віку та стажу служби: вищі показники характерні для поліцейських із більшим професійним та життєвим досвідом. Вплив сімейних чинників має тенденційний характер. Зроблено висновок, що посттравматичне зростання виступає важливим психологічним механізмом антикрихкості поліцейських, забезпечуючи трансформацію стресового досвіду у ресурс особистісного та професійного розвитку. Отримані результати можуть бути використані під час розроблення програм психологічного супроводу та формування антикрихких характеристик особистості в системі професійної підготовки поліцейських.</jats:p>