Abstract
<jats:p>У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження особливостей саморегуляції військовослужбовців у сучасних умовах воєнного стану з урахуванням рівня їхньої схильності до деструктивного ризику. Актуальність дослідження зумовлена зростанням психоемоційного навантаження, тривалим перебуванням військовослужбовців у стресових та екстремальних умовах, а також необхідністю збереження належного морально-психологічного стану та професійної ефективності особового складу. Обґрунтовано, що саморегуляція психічних станів і поведінки є ключовим психологічним ресурсом адаптації до бойового досвіду, який забезпечує контроль емоційних реакцій, мобілізацію психічної активності та стійкість до бойових стрес-факторів. Емпіричне дослідження проведено на вибірці з 206 військовослужбовців чоловічої статі віком від 25 до 45 років з використанням експрес-методики діагностики деструктивної форми ризику та методики визначення особливостей професійної саморегуляції військовослужбовців. Результати дослідження фіксують кореляцію між схильністю до деструктивного ризику та рівнем саморегуляції військовослужбовців. Військовослужбовці з низьким рівнем схильності до деструктивного ризику характеризуються більш розвиненими механізмами професійної саморегуляції, внутрішньою мотивацією, адекватним професійним самоставленням і вищою ефективністю взаємодії в підрозділі. Натомість у військовослужбовців з високим рівнем деструктивного ризику виявлено дефіцити саморегуляції, домінування зовнішньо зумовленої мотивації та підвищену ймовірність ризикованої поведінки. Отримані результати можуть бути використані у практиці психологічного супроводу, профілактики деструктивного ризику та підвищення психологічної готовності військовослужбовців до виконання службово-бойових завдань. Отже, деструктивний ризик є індикатором десинхронізації регуляторних і мотиваційних компонентів, що потребує впровадження програм розвитку суб’єктної саморегуляції у системі психологічного супроводу особового складу.</jats:p>