Abstract
<jats:p>У статті здійснено політико-правовий аналіз актуальної проблеми сумісності народовладдя та політичної еліти. Зазначено різнопланові, суперечливі підходи до розуміння термінів «народовладдя» й «політична еліта». Розглянуто вітчизняні та зарубіжні тлумачення терміну «політична еліта» – багатоструктурованого поняття, що характеризується як своєю зовнішньою, так і внутрішньою природою, навколоелітним середовищем, управлінською елітою, легітимністю, який включає, зокрема, до свого змісту лідерів із вищих структур різних рівнів влади; підпорядкованих їм бюрократів владних апаратів; регіональної та місцевої владної еліти; активістів правлячих політичних партій, об’єднань та рухів; опонуючої та аналогічно структурованої політичної контреліти; навколо-елітного оточення офіційних і неофіційних експертів тощо. Вказані антидемократичні ознаки політичної еліти, зокрема: тяжіння до закритості від публічного впливу на формування та контролю за ними; «фетишизація лідерів»; зрощення з олігархами у взаємних інтересах концентрації ресурсів; тяжіння до узурпації політичної влади й важелів впливу на неї засобами її централізації та бюрократизації. Відзначено атрибутивність політичної еліти в демократіях, обумовлену потребами виконання державою своїх функцій. Наголошено на силі демократії у регулюючому впливові на політичну еліту через виявлення довіри чи недовіри до неї, протестні рухи опору як форми реалізації реального народовладдя. Особливості політичної еліти України пояснені короткочасністю демократичного транзиту за умов недостатньої національної консолідованості. Наведено критерії ефективності діяльності політичної еліти та дані щодо результатів соціологічних вимірів народної довіри до політичної еліти в Україні. Наприкінці статті автори дійшли висновку про потребу проведення міждисциплінарного дискурсу сумісності народовладдя та політичної еліти в політологічному, правничому та філософському контекстах.</jats:p>