Abstract
<jats:p>У статті йдеться про те, що проповідь у Давній Русі була ключовим жанром літератури і способом поши- рення християнства, становлячи моральноучительний ораторський твір, заснований на Біблії і житіях свя- тих, і служила для духовної настанови, пояснення віри, а також зачіпала питання моралі, суспільства і навіть політики, використовуючи цитати й алегорії для виховання праведного життя. Важливішими авторами були митрополити і книжки, а проповіді зачитувалися у церквах і монастирях. Метою проповіді було навчити людей основам віри, благочестя, пояснити складні місця Писання і формувати християнський світогляд. Жанром і фор- мою були усні настанови, які переписувалися і ставали частиною писемної культури, а також включалися тлу- мачення біблійних текстів життя святих, притч, настанов про боротьбу з гріхом, доброчесність і спасіння душ. Здійснена спроба показати, що проповідь у Давній Русі була не просто релігійною настановою, але й важ- ливим літературним, освітнім і ідеологічним інструментом епохи. Зазначається, що саме в мові проповідей реалізується, зберігається і передається через систему законів і символів, через культурно-мовну систему релігійна і ціннісна картина світу. Вказано, що проповідь у Давній Русі була основним жанром літератури і спо- собом духовної просвіти, становлячи усні і писемні моральноучительні тексти, що пояснювали біблійні істини, засуджували гріхи, оспівували подвиги святих і брали участь у формуванні ідеології, часто зачіпаючи політичні і суспільні питання через призму віри, першочергово на підставі візантійських зразків і живої традиції як засіб спасіння душ. Основними функціями проповіді були: освітня – через проповіді роз’яснювалось Слово Боже, фор- мувалися моральні орієнтири, ідеологічна – служили інструментом утвердження християнської влади і моралі і літературна – проповідь була самостійним жанром з характерною мовою, композицією (вступ, основна части- на, висновки) і проблемами (притчі, житія, аналогії).</jats:p>