Abstract
<jats:p>У статті розглянуто тривалий процес «оселянення» євреїв, започаткований 1804 р., коли в соціальну стратифікацію було введено «клас» євреїв-хліборобів. У 1835 р. в західних губерніях євреї отримали право селитися на договірній основі на державних і приватних землях або набувати земельні ділянки шляхом купівлі у приватну власність. Показано виникнення в той час перших єврейських землеробських колоній у Волинській губернії., Наголошено, що розширення на законодавчому рівні переліку пільг для євреїв-хліборобів у 1844 р. стало поштовхом до появи нових колоній. Опрацювання архівного матеріалу дало підстави стверджувати, що у Волинській губернії на 1859 р. налічувалося 38 єврейських землеробських колоній на державних і приватних землях, в яких жило близько 4,6 тис. осіб. І їхньому користуванні було 9 104 десятини землі на правах оренди або власності. Стан господарства євреїв характеризувався як незадовільний. Переселялись економічно бідні єврейські сім’ї, через що не вистачало коштів на придбання знарядь праці, будівництво хат і допоміжних споруд. Прагнення стати хліборобами пояснювалось можливістю легально жити на селі, таємно займатись ремеслом і торгівлею, при цьому відтерміновувалась сплата податків, державної позики та отримувалося тимчасове звільнення від рекрутської повинності. Чисельність євреїв-хліборобів Волинської губернії залишалась «краплиною в морі» порівняно з чисельністю їхніх одновірців, які залишались у стані міщан або купців. Доказано, що відсутність належної фінансової допомоги, незацікавленість держави у збільшенні чисельності вільного селянства, недоліки управлінської системи, нестабільність правового становища були причинами, які не давали можливість недавньому дрібному крамарю або реміснику розвивати господарство. Ідея «оселянення» євреїв виявилась безплідною</jats:p>