Abstract
<jats:p>У статті досліджується сучасний стан та тенденції розвитку міжнародної комерційної медіації як складової багаторівневої системи вирішення спорів. Обґрунтовується, що медіація трансформується з альтернативного інструменту врегулювання конфліктів у самостійний елемент глобальної системи правосуддя, орієнтований на досягнення юридично значимих і потенційно виконуваних результатів. Проаналізовано еволюцію нормативної бази медіації, зокрема роль модельних актів, міжнародно-договірних механізмів і національного законодавства, а також окреслено значення Сінгапурської конвенції у формуванні механізму транскордонного виконання медіаційних угод. Здійснено порівняльно-правовий аналіз підходів до інституціоналізації медіації у різних юрисдикціях, включаючи Україну, Велику Британію, США та Сінгапур, із акцентом на ролі інституційної інфраструктури та процесуальної інтеграції. Окрему увагу приділено діяльності провідних міжнародних інституцій та їх впливу на формування практики медіації як ринкового механізму. Розкрито особливості процедурних моделей медіації, включаючи фасилітативну, оціночну та трансформаційну, а також гібридні форми, що поєднують медіацію з арбітражем. У статті також проаналізовано проблеми виконання медіаційних угод, конфіденційності та процесуального привілею, роль адвокатів у медіаційному процесі та значення професійних стандартів. Обґрунтовується, що ефективність міжнародної комерційної медіації визначається інтеграцією нормативних, інституційних, процедурних та економічних чинників. Зроблено висновок про необхідність подальшого розвитку інституційного середовища медіації в Україні з урахуванням міжнародного досвіду. Окремо підкреслюється, що подальший розвиток міжнародної комерційної медіації залежить не лише від удосконалення нормативної бази, а й від формування сталої практики її застосування. У цьому контексті особливого значення набувають інституційна спроможність медіаційних центрів, прозорість статистичних даних, стандартизація процедур, належна професійна підготовка медіаторів і представників сторін, а також здатність національних правових систем забезпечувати передбачуваність та виконуваність досягнутих угод.</jats:p>