Abstract
<jats:p>Стаття присвячена теоретико-правовому дослідженню трансформації інституту екологічного аудиту в Україні в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення. Повномасштабна збройна агресія спричинила масштабне руйнування екосистем, актуалізувавши екологічну безпеку як пріоритетний складник національної безпеки держави. Доведено, що традиційна ринкова модель екоаудиту як добровільного інструменту приватного сектора, спрямована на мінімізацію комерційних ризиків у мирний час, повністю вичерпала свій потенціал. Виявлено нормативний вакуум у Законі України «Про екологічний аудит», який позбавлений правових механізмів для процесуальної фіксації, оцінки й верифікації шкоди, завданої довкіллю воєнними факторами. З метою подолання виявленого деструктивного дисонансу обґрунтовано необхідність переведення екоаудиторської діяльності у вертикаль публічно-правового забезпечення безпеки держави. Оновлений інститут має виступити обов’язковим юридичним фільтром під час реалізації національного Плану відновлення. Впровадження стратегічного екоаудиту постраждалих регіонів та детекції земель сільськогосподарського призначення визначено як єдиний спосіб забезпечення зобов’язань України щодо Цілей сталого розвитку ООН до 2030 року та залучення іноземних інвестицій за європейським принципом «Do No Significant Harm» (не завдавай значної шкоди довкіллю). Сформульовано пропозиції щодо реформування законодавства. Обґрунтовано доцільність інтеграції до профільного Закону спеціального воєнного розділу, легалізації правового статусу «військово-екологічного аудитора» та внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України задля визнання висновків екоаудиту офіційним джерелом доказів у провадженнях за фактами екоциду. Комплексна модернізація інституту закладе тривкий фундамент для довгострокового безпечного розвитку суспільства.</jats:p>