Abstract
<jats:p>У статті аналізуються та узагальнюються підходи учених до визначення родового об’єкту кримінального правопорушення, передбаченого ст. 156-1 Кримінального кодексу України. Вказується, що теорія суспільних відносин як об’єкту кримінального правопорушення є більш ефективною для використання як у кримінально-правовій доктрині, так і у правотворчій діяльності, оскільки вона видається більш широкою відносно інших. Це може бути пояснено з точки зору того, що і цінності, й блага фактично входять у структуру суспільних відносин. Аргументовано, що і статева свобода (як категорія, яка використовується для дорослих осіб), і статева недоторканість (яка використовується щодо дітей) фактично відтворюють однотипну сукупність прав та свобод, які захищаються кримінальним законодавством. Взаємодія учасників суспільних відносин у сфері статевої свободи та статевої недоторканості, яка є забороненою кримінальним законодавством відтворює протиправність поведінки дорослої особи щодо статевої недоторканості дитини, тим самим визначаючи об’єкт кримінального правопорушення, що доводить доцільність та ефективність теорії «об’єкт – суспільні відносини». Визначено, що міжнародно-правові та європейсько-правові зобов’язання, визначені та узагальнені у низці правових документів, а також зміст поняття «статевої свободи/статевої недоторканості», який фактично обмежує сферу його застосування (оскільки пряме тлумачення свідчить про те, що така свобода визначається статевою приналежністю, а не сферою сексуальних відносин) зумовлюють доцільність змінити назву відповідного розділу КК України на аналогічну запропонованій у проєкті нового кримінального законодавства України. Підсумовано, що родовим об’єктом домагання дитини для сексуальних цілей є суспільні відносини у сфері забезпечення сексуальної свободи та сексуальної недоторканості особи. </jats:p>