Abstract
<jats:p>Актуальність статті зумовлена недостатнім науковим осмисленням історії українського пресовидання другої половини ХХ ст. Досі мало вивченими залишаються специфіка функціонування часописів, їхні основні завдання, тематичні домінанти, ціннісні орієнтири й ін. Об’єктом розвідки є журнал «Народна творчість та етнографія», який виходив у 1957–1991 роках. Метою розвідки є виявлення особливостей редакційної політики журналу «Народна творчість та етнографія» в умовах ідеологічного контролю і з’ясування його ролі в культурно-інформаційному просторі радянської України означеного періоду. У дослідженні застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: аналітичний, системний, контент-аналіз, контекстуальний та ін. Наукова новизна статті полягає у визначенні основних завдань часопису «Народна творчість та етнографія» (на основі редакційних матеріалів), з’ясуванні трансформації його тематично-змістового наповнення в різні періоди (т. зв. «відлиги», «застою», «перебудови») тоталітарної держави, впливу цензури та лібералізаційних процесів на збереження й популяризацію здобутків народної творчості та етнографії, специфіки функціонування наукової журналістики як важливого джерела для дослідження української культури й розвитку наукової періодики, а також ролі медіа у збереженні й переосмисленні національної спадщини. У висновках зазначено, що діяльність часопису «Народна творчість та етнографія» відбувалася в умовах тотального ідеологічного контролю за інформацією: видання було виразником партійно-радянської ідеології, що зумовлювало його редакційну політику, тематичне наповнення, дискурсивні стратегії, поєднання ідеологічних і наукових функцій; поряд з ідеологічно заангажованими публікаціями журнал регулярно друкував ґрунтовні фольклорно-етнографічні матеріали, підтримував і розвивав наукову сферу. Журнал «Народна творчість та етнографія» сприймається не тільки як інструмент радянської інформаційної політики, а і як унікальний засіб збереження фольклорно-етнографічних матеріалів.</jats:p>