Abstract
<jats:p>Мета статті — осмислити феномен Всеукраїнського фестивалю-конкурсу колективів народного хорового співу імені Порфирія Демуцького як чинника збереження національної культури. Результати дослідження. Упродовж тридцяти років (від 1995 р.) цей фестиваль-конкурс сповідує основну мету — збереження сталих традицій народної пісенної творчості, виявлення художніх багатств народної хорової поліфонії в розмаїтті регіональних особливостей, популяризація унікальних зразків виконавських стилів гуртового співу, надання більшої конструктивності, системності й цілеспрямованості роботі музичної громадськості України. За час його проведення змінювалися склад журі, типологія хорових колективів-учасників, урізноманітнювався репертуар, однак незмінним залишалося слідування основній меті. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що Всеукраїнський фестиваль-конкурс колективів народного хорового співу імені Порфирія Демуцького вперше представляється як чинник збереження національної культури, регіональної самоідентифікації. Як синтез-форма, «фестиваль-конкурс» дає можливість учасникам не тільки змагатися, а й спілкуватися, взаємозбагачуватися, а членам журі — визначати призові місця й заохочувальні призи. Висновки. Історія проведення Всеукраїнського фестивалю-конкурсу колективів народного хорового співу імені Порфирія Демуцького засвідчує повагу до чільної постаті українського хорового руху — композитора й педагога Порфирія Демуцького (1860–1927). Хор, котрий працював під його управою у 1889–1920 рр. в селі Охматів, тепер Черкаської області, залишається прикладом для наслідування. Проведення фестивалю-конкурсу виступає чинником активізації хорового процесу й збереження національної музичної культури в її жанровому та регіональному розмаїтті, оскільки майже 200 хорів та ансамблів взяли участь у ньому. Не сподіваючись на державну підтримку, хорові діячі Михайло Гринишин, Анатолій Авдієвський та Петро Андрійчук, котрі очолювали журі фестивалю-конкурсу, стали лідерами мистецького процесу й своїм авторитетом утримують цю акцію впродовж трьох десятиліть. Перспективи подальших досліджень вбачаються в поглибленому вивченні регіональних відмінностей репертуару та виконавської манери хорових колективів народного співу.</jats:p>